Зінаїда Пономарьова
Історія людства – це історія його вчителів. Змінювалися епохи, відходили у минуле старі професії, з’являлися нові, досі невідомі, модерні, та завжди зоставалася і переходила до нових поколінь прадавня і воістину священна професія – Учитель.
У пам’яті, як правило, зостаються вчителі, які не просто передають свої знання, а є неординарними, небуденними особистостями, здатними прищепити любов до науки і майбутньої професії. Для них робота – творчість, жертовність. До таких цікавих особистостей із вродженим педагогічним талантом належала Зінаїда Луківна Пономарьова, один із організаторів кафедри української літератури філологічного факультету Ужгородського державного університету.
Зінаїда Пономарьова народилася 5 квітня 1918 року в місті Нікополь на Дніпропетровщині. Після семирічки поступила у планово-економічний технікум, а відтак була плановиком механіко-монтажного цеху Нікопольського трубного заводу і водночас навчалася на робітфаку. Любов до художнього слова привела її на філологічний факультет Дніпропетровського університету, закінчила його в 1941 р.
Здібну випускницю залишили асистентом на кафедрі української літератури, але в серпні З. Пономарьова змушена була евакуюватися в Татарську АРСР. У с. Черемшан до 1943 р. працювала спершу вчителькою, а згодом – шкільним інспектором.
У 1943 р. на запрошення родичів виїхала в Москву. Там в авіаційному технікумі викладала російську мову і літературу. А в 1944 повернулася на рідну Україну й продовжила працю в Дніпропетровському університеті – спершу лаборантом, а з осені вже як викладач кафедри української літератури.
У січні 1946 р. наказом Народного комісаріату освіти УРСР Зінаїду Луківну перевели в нововідкритий Ужгородський держуніверситет. З тих пір Закарпаття стало для неї рідною домівкою. В УжДУ її педагогічний талант розкрився сповна.
Зінаїда Луківна стала улюбленим викладачем студентів філологічного та історичного факультетів. Читала українську літературу XIX-XX століть, вступ до літературознавства, спецкурси з української драматургії.
Частенько на її лекції навідувалися студенти з інших факультетів. Про її заняття говорили як про щось незвичайне, як про свято української культури, свято душі. Оця поставна, елегантна жінка з одухотвореним обличчям справжньої акторки приваблювала незалежністю духу, витонченою чутливістю, гордістю і гідністю.
Більшу частину аудиторного навантаження виконувала на російському відділенні. Ми дивувалися, чому російські філологи так люблять українську літературу. А було це в брежнєвські часи, коли політична система недооцінювала національні культури. Наукові інтереси Зінаїди Луківни пов’язані з українською драматургією. Вона автор статей про драматичні твори 30-40х років. Досліджувала особливості конфлікту в п’єсах Ю. Яновського, І. Кочерги, О. Корнійчука. В обласній пресі мала десятки публікацій про вистави Закарпатського обласного музичнодраматичного театру, нові твори письменників краю.
Упродовж багатьох літ керувала студентською лекторською групою та художньою самодіяльністю філологічного факультету. За сумлінну працю нагороджена двома медалями, грамотами Міністерства освіти України. Тиха, скромна, з почуттям гідності, Зінаїда Луківна не створювала навколо себе шуму, не ганялася за чинами, званнями і відзнаками. У найтяжчих умовах не йшла на компроміс зі своєю совістю, не опускалась на коліна. Творила свій авторитет самовідданою працею. Була щасливою, коли могла розрадити, підтримати, допомогти колезі чи студентові. Не раз бувало, ми, студенти, отримували від неї і невеликі подарунки. Могла запросити на обід у ресторан, почастувати солодощами. Вважала, що студенти постійно голодні.
Мені завжди здавалося, що Зінаїда Луківна випромінює якесь дивовижне світло і тепло. Приваблювала незалежністю духу, чуйністю, щирістю і мудрістю. Вона уміла дорожити друзями і завжди дбала про них. У душі її природно жила державотворча стурбованість. Вважаю, коли в нас будуть такі вчителі, то світ буде кращим, добрішим, лагіднішим і поряднішим. А джерела нашої духовності зостануться чистими.
Земне життя Зінаїди Луківни завершилося 20 жовтня 2004 року. У пам’яті моїй вона зостається уособленням Добра і Краси, прекрасним учителем учителів.
Джерело: Екзиль, ч. 4, квітень 2018