Оксана Гаврош: У пошуках часу Габріеля Булеци

Кілька думок після ювілею…

Сьогодні жодний закарпатський вернісаж не обходиться без робіт ужгородського художника Габріеля Булеци. Його поява – мистецьке явище, яке провокує глядача до пошуку відповідей на вічні запитання людства – хто ми? звідки ми? куди йдемо? Автор уникає епатажу – найшвидшого шляху до глядацької уваги.

Така позиція Габріела має свої переваги і водночас є доволі екзотичною. Вже багато років союзниками автора є час і простір, контекст і думка. Невипадково ім’я Булеци пов’язують із розвитком абстрактного живопису та концептуального мистецтва в образотворчому Закарпатті.

Його життя завжди було пов’язане з Містом. І неважливо на якій ріці – Ужі чи Дунаї воно стоїть. Родина Булец в Ужгороді була відомою серед старої інтелігенції, володіла значними земельними наділами в районі вулиці Берчені, документи про що досі зберігаються. Дід Іван Булеца переїхав до Ужгорода ще на початку ХХ століття. Випускник Празького університету все життя працював в освіті, мав семеро дітей, котрим, не зважаючи на Другу світову війну, зумів дати вищу освіту.

11 серпня 1952 року в родині Валентини та Нестора Булец народився єдиний син – Габріел. Батько худож-ника – юрист за освітою, представник другого покоління ужгородців, а мама – фармацевт, приїхала на Закарпаття у далекому 1946 році за направленням із Полтави. Попри всі післявоєнні колізії, родина зберігала традиції, зорієнтовані на збагачення внутрішнього духовного світу. Батько художника, який все життя пропрацював у юриспруденції товаришував із Бращайками, родиною відомих ужгородських адвокатів Кайлів, Адальбертом Ерделі та Федором Манайлом, відвідував зібрання «Просвіти» та був небайдужим до життя міської громади.

Як пригадує художник, в родині ніколи не культи-вувалися матеріальні блага. Найціннішим придбанням вважалась книжка чи картина, а не дорогий костюм чи черевики. З раннього дитинства Габріел виростав серед картин Йосипа Бокшая, Адальберта Борецького, Федора Манайла – метрів закарпатського живопису.

Перші кроки в мистецтві Габріел Булеца робив із гарними наставниками – Золтаном Баконієм та Золтаном Жофчаком. Навчаючись в Ужгородській загально-освітній школі №2, де вчителем малювання був З. Баконі, із задоволенням відвідував його студію і у Палаці піонерів. Там серед дітей та юнацтва знайомиться із Василем Вовчком, Євгеном Світовим, Владиславом Ганзелом, братами Скакандіями – відомими сьогодні художниками Закарпаття. Вже тут усвідомлює, що мистецтво – шлях, яким піде по життю.

Та вибір Габріеля не підтримали батьки. Маючи класичну університетську освіту, саме вони переконали художника обрати «матеріальний» фах, а живопис за-лишити для душі. Знаходячись у постійному пошуці, художник довго обирав професію і згодом вступив на біологічний факультет Ужгородського державного університету. Але несподіваний поворот у біографії не завадив заняттям живописом.

За сприяння батька, Габріел став вільним слухачем у художньому училищі і відвідував заняття з рисунку та живопису у Павла Балли. Основи класичного рисунку закладені в той час згадує досі.

Закінчивши у 1975 році університет, художник от-римав фах мікробіолога. Перші місяці роботи викликали неабияке зацікавлення, а згодом перетворилися на рутину. Гідробіолог водної інспекції, лаборант Інституту курортології, фахівець обласної санепідемстанції – не повний перелік місць, де працював Габріел Булеца.

Не зациклюючись на обставинах долі, художник весь час малював. Якось із поїздки батько привіз етюдник для Габріела, а згодом вже не перечив синовим заняттям живопису. Думка та підтримка батька були особливо важливі для митця. Тож із середини 1970-х років художник із головою пірнув у мистецтво.

Офіційні шляхи розвою радянського мистецтва у ті часи були наперед визначені та регламентовані. Тривала ізоляція від світового мистецтва не пройшла безслідно. Тож у митця було три шляхи – пристосуватися, роздвоїтися або ігнорувати. Габріел обирає внутрішню еміграцію. Це дало змогу відразу подолати протистояння «ми – вони». Ще в шкільні часи він почав цікавитися європейською та американською літературами. Постійні поїздки до Угорщини, відвідування різноманітних виставок та музеїв давали можливість розуміння та формулювання власних міркувань про сучасне мистецтво. Габріел не боявся виходити за межі догм радянського мистецтва тому постійно експериментував.

Одна з ознак сучасного мистецтва визначає серійність у мисленні художника. Так, 1980-ті роки позначені у творчості митця серіями «Колекція» та «Квартал», де мінімалістичними засобами та метафоричною мовою постмодерну розмірковував над стосунками «людина-місто», «людина-людина». У ті часи найближчою для нього є мова абстракції. Переглядаючи роботи, серед знаків і символів в асоціативних полях проступають вади довкілля, урбанізація та захоплення технократією.

Сірникові коробки на дерев’яних дошках – візуальні структури на тонкій поверхні між матерією і духом, між символом та жартом.

В єдиному інтерв’ю Габріела Булеци з нагоди 55- річчя читаємо про його космополітичні погляди. Сьогодні він із щирою посмішкою говорить, що став цілком місцевим художником, роблячи акцент та наголос на своєму регіоналізмі. Поводирем у пошуках вважає Адальберта Ерделі, який у своїх творах зумів «зупинити час» – показати життя Ужгороду та ужгородців 30-40-х років минулого століття, передати дух міста, його макро- і мікрокосмос.

Пошуки характеру форми, емоційно-декоративна виразність відбивають силу емоційних переживань митця в роботах останнього десятиліття. Пейзажі, жанрові полотна чи абстракції – передають певний психологічний стан, настрій, де масштабність поєднується із ліричністю образу, де захоплення красою з однаковою силою звучить і в тематичній картині, і в пейзажі з панорамою Карпат.

Митець постійно щось змінює, аби не застоятися і не заспокоїтися. Хоча це не просто йому дається. Адже найпростіше – це застигти і плисти за випрацьованою роками течією. Він повернувся від своїх об’єктів-символів до живопису. Шукає красу у мікросхемах середовища та прагне зупинити мить. Його духовні творчі наставники – Йозеф Бойс та Ансельм Кіфер.

«Цей світ зовсім не розгаданий. Протягом віків людина розшифровує різні його формули. Художник має дивувати. Я хочу дивуватися…», – каже Габріел Булеца.

Джерело: Екзиль, ч. 4, квітень 2018