Василь Пачовський про закарпатський діалект

12/01/2018

Жива, колоритна «руська» мова мешканців Срібної Землі внесла свіжий струмінь у вишукану мову творів Василя Пачовського, одного з кращих поетів українського модернізму, оновила її лексику й поетичний синтаксис, зазвучала чарівною музикою пісень його неповторно-прекрасних «Розгублених звізд».

Саме «закарпатський» досвід Пачовського підказав поетові аргументи в полеміці з мовними пуристами, що збіднювали рідну мову, усуваючи з неї діалектизми та нібито застарілі слова чи іншомовні запозичення:

«Коли наші сусіди крадуть цілими пригорщами наші слова і уживають висловів з провінціональних говорів навіть в шкільних підручниках для збагачення своєї мови синонімами, то нас опанувала схоластична манія очищування нашої мови з наших запашних слів, тому що їх сусіди собі присвоїли. Ми відрікаємося тисячлітніх слів, які живуть в устах народу на Закарпатті і доводимо до повного зубожіння і скаменіння живої мови».

В. Пачовський відносив поетичну мову до прикмет національного та індивідуального стилю митця, а тому і вважав, що красне письменство «мусить грати всіма красками народних говорів, синонімних висловів, індивідуальних стилів та національних символів, як радужня веселка».

Такою многоцвітною веселкою грає й поетичне слово В. Пачовського, який творив «символами народної душі» і вніс в українську літературу неоціненні скарби.

No Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *