Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. Шляхетний Чин

16/06/2016

«…я вважаю своїм моральним обов’язком виконати їх бажання…»
М. Мушинка

Отже, гасло «Олекса Новаківський».

Доля Олекси Новаківського, а вже тим більше – доля його творчого спадку має виразні ознаки епічного полотна. Повість-есе Івана Голубовського частково реалізовує цю потенцію. Але далеко не в тій мірі, не в тій широчіні, яка розгортається при наближенні до цієї видатної постаті українського малярства, національної культури.

Одна з сюжетних ліній нещодавно дійшла до логічного завершення. Професор Микола Мушинка з Пряшева подарував Меморіальному музею Олекси Новаківського у Львові (філіал Національного музею імені Андрея Шептицького) велику власну колекцію робіт живописця-імпресіоніста.

Хоч я внутрішньо противився саме такому розвитку подій, вважаючи, принаймні, що такі щирі й щедрі пожертви легко можуть розбестити Україну, все ж – це вже доконаний чин. Великий Чин Миколи Мушинки в ім’я України, яким не можна не захоплюватися.

новаківський_05

Сльози, що набігли на очі пані Маґди, дружини професора, в моменті акції дарування промовляють до мене не лише розчуленістю, зворушеністю. Було це й прощання з великим шматом пережитого особисто, з обжитим, ніби й чужим, світом, що однак супроводжував упродовж десятиліть і в свята, і в будні…

Та більше про історію колекції, про саму акцію в музеї Новаківського сказав Ярослав Шуркала, близький родич і друг дарувальників, тож йому слово:

ПОДАРУНОК МИКОЛИ МУШИНКИ УКРАЇНІ

Академік НАН України проф. Микола Мушинка, доктор філологічних наук, який 20 лютого цього року відзначив свій 80-й рік народження, є не лише визначним науковцем-україністом, але й колекціонером українського образотворчого мистецтва. Найціннішою частиною його колекції є збірка картин українського живописця-імпресіоніста Олекси Новаківського (1872-1935) – найбільша за межами України. Основну її частину М. Мушинка придбав на аукціоні в Празі 1974 року.
Колекція має цікаву історію.

Її засновником і першим власником був львівський адвокат Іван Голубовський (1878-1957) – ближчий друг художника з ранньої молодості. О. Новаківський після закінчення Краківської академії красних мистецтв 1900 року (із золотою медаллю), згідно з модною тоді «хлопоманією“ (повернення до природи і здорового селянського життя), купив у недалекому від Кракова селі Могила селянську хату, в якій інтенсивно малював, однак його імпресіонічні картини тоді (перші роки ХХ століття) майже ніхто не купував і йому довелось жити упроголодь. Там він захворів на запалення легенів, однак на лікування не мав грошей і… помирав. Життя йому врятував український лікар Йосиф Ґоґульський – шанувальник і непоганий знавець образотворчого мистецтва, який випадково завітав у Могили до іншого пацієнта.

новаківський_03

Після одужання художника Ґоґульський познайомив його зі своїм племінником Іваном Голубовським (братом дружини), тоді студентом юридичного факультету Яґелонського університету в Кракові. Між молодими людьми зав’язалася щира дружба, яка тривала до останніх днів життя О. Новаківського. Іван за порадою Ґоґульського спровадив друга до своїх батьків – заможних підприємців, власників великої ділянки лісів та пилорами (тартака) у селі Брошнів нині Рожнятинського району на Львівщині. Восьмимісячне перебування О. Новаківського на свіжому повітрі й добрий харч остаточно вилікували його. У Брошневі та околицях він інтенсивно малював, а своїм доброчинцям (Іванові Голубовському та його рідні) віддячувався власними картинами, головним чином, їх портретами.

Дружба між Іваном Голубовським та Олексою Новаківським зміцнилася після 1913 року, коли вони обидва опинилися у Львові: Іван ? на посаді успішного юриста, Олекса – директором власної Мистецької школи. Голубовський, між іншим, був адвокатом Мистецької школи Олекси Новаківського. Часто виручав його в судових процесах, як правило, економічного характеру. Олекса і на цей раз віддячувався йому картинами. Крім того, Новаківський часто опинявся у фінансововій скруті, зокрема, після смерті дружини Анни-Марії з дому Пальмовської (1888-1925) – простої селянки, матері двох його хлопчиків. О. Новаківський час від часу давав Голубовському свої роботи в заставу за грошові позики, які той не завжди повертав. Голубовський, таким чином, став власником великої колекції картин Олекси Новаківського, яку вважав найбільшим своїм багатством.

Про свої взаємини з О. Новаківським Голубовський написав спогади, рукопис яких надіслав празькому видавцеві Євгену Вировому (1889-1945). Той їх високо оцінив, однак вони так і зосталися в рукописі. Доля спогадів довго залишалася невідомою. М. Мушинці вдалося щось неймовірне: між паперами, призначеними у збірний пункт утильсировини, на колишній квартирі Євгена Вирового у Празі він знайшов першу версію спогадів Голубовського, а на квартирі Івана Голубовського та Емілії Голубовської у Вейпртах (теж між паперами, призначеними для утилізації) – їх остаточну версію, перероблену згідно із зауваженнями Є. Вирового. Після реабілітації М. Мушинка в 1990 року подбав про опублікування обидвох версій (Голубовський І. Боги при одному столі. Повість-есе про Олексу Новаківського // Дзвін. – Львів, 2001. – Ч. 9. – С. 20-73; Голубовський І. Розмахом могутніх крил. Повість-есе про Олексу Новаківського. – Львів, 2002. – 116 с.). Виявилося, що це – найповніша біографія українського живописця, на яку тепер часто посилаються дослідники життя і творчості О. Новаківського.

новаківський_02Після смерті Івана Голубовського 1957 року спадкоємцем його майна (включно з колекцією картин) стала дочка Галина, яка 1973 року в стані глибокої депресії після трагічної смерті чоловіка – лікаря й композитора Володимира Стона-Балтаровича – покінчила життя самогубством у своїй празькій квартирі. Не маючи дітей, ні жодних законних спадкоємців, не залишивши тестаменту, все її майно згідно із законом стало власністю Чехословацької держави. Картини та інші художні твори 1 квітня 1974 року опинилися на аукціоні в Празі.

Микола Мушинка виявився єдиним учасником аукціону і викупив оптом усі картини за найнижчу, т. зв. «викличну», ціну. Пізніше його колекція поповнювалася новими картинами О. Новаківського. Нині вона нараховує 50 творів: 24 олійні, дві акварелі та 24 графічні малюнки, ескізи, зарисовки, карикатури, рисунки тушшю, чорнило та олівцем.

На відміну від Івана й Галини Голубовських, які свою колекцію картин О. Новаківського ніде не виставляли, М. Мушинка від 1990 року виставляв її у Львові, Києві, Ужгороді, Острозі, Вінниці, Самборі, Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаґо, Торонто, Ванкувері та кількох галереях Словаччини. Всюди – зі значним успіхом. Майже до кожної виставки були видані каталоги. Про свою колекцію та її історію він опублікував кілька статей в Україні, Польщі, Словаччині, Чехії, США та Канаді.

Від 21 до 30 квітня ц. р. колекція М. Мушинки виставлялася у Якубській галереї у центрі Праги (власник Олкесандр Оніщенко). Звідти виставка помандрувала в Меморіальний музей Олекси Новаківського у Львові – філіал Національного музею імені Андрея Шептицького. Там 23 травня відбулося її урочисте відкриття, на якому М. Мушинка підписав дарчу грамоту, згідно з якою усю свою колекцію (50 картин) подарував Національному музеєві ім. О. Новаківського. Приймаючи цей королівський подарунок, генеральний директор Музею ім. О. Новаківського Ігор Кожан запевнив дарувальника і присутніх гостей, що в Меморіальному музеї О. Новаківського подаровані картини будуть експоновані на постійно діючій виставці під назвою «Колекція Миколи Мушинки».

новаківський_04Разом з картинами дарувальник передав музеєві серію фотографій із альбому І. Голубовського, останню палітру О. Новаківського з двома пензлями, свій скульптурний портрет (погруддя в гіпсі) роботи народного художника України Еммануїла Миська (1996 р.) та 400 примірників каталога виставки з кольоровими ілюстраціями усіх картин (надрукованого у Пряшеві коштом сім’ї Мушинки та Северина Романіва з Праги; В орлиному леті. Каталог виставки творів Олекси Новаківського із колекції Миколи Мушинки (Пряшів, Словаччина). Куратори празької виставки: Олександр Оніщенко та Світлана Калоускова. Куратори львівської виставки: Ігор Кожан та Люба Волошин).

Передаючи цей цінний подарунок Україні, М. Мушинка зауважив: «Іван Голубовський і його дочка Галина своїм найбільшим духовним багатством вважали картини Олекси Новаківського. Обоє вірили, що коли Україна стане незалежною державою, вони повернуться на батьківщину та подарують їй цей дорогоцінний скарб. На жаль, вони померли на чужині не дочекавшись незалежності. Колекція різними шляхами опинилася в моїх руках. І я вважаю своїм моральним обов’язком виконати їх бажання і за згодою дружини, синів, онуків та інших членів моєї родини дарую ці картини туди, де значна частина з них була створена – в Меморіальний музей Олекси Новаківського».

Це шляхетний чин, гідний не лише захоплення, але й наслідування.

8. 06. 2016.

*

No Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Яндекс.Метрика