А. М. Джонс у своїй праці «American Immigration», в якій займається еміграцією в США в XIX-XX століттях, доводить, що кількість емігрованих до США в роках 1815-1914 доходить до 30 мільйонів чоловік, головно з різних країн Європи. Зрозуміла річ, еміграція не була рівномірною. Помічаються в ній періоди залежні від американських й європейських економічних й суспільних змін. Мінялись еміграційні географічні і суспільні області, мінялись також і мотиви еміграції.
Від 20-х років минулого століття до 1890 р. майже всі емігранти походили з північних і західніх частин Європи. Тоді головним еміграційним центром – на основі ірландського переселення – була Великобританія, яка дала 40,4 процентів усіх емігрантів. На другому місці з 29,2 процентами стояла Німеччина. Та в 90-х роках настала зміна. Хоч покищо Великобританія й надалі зберігає свою першість, – релятивне відношення її переселенців значно знижується. Між 1890-1900 роками з Європи направлених емігрантів в США 19,4 процентів походить з Великобританії, на другому місці опиняється вже Італія (з 17,1 процентами), на третьому – Австро-Угорщина (15,5 процентами), на четвертому – царська Росія (з 15,3 процентами) і накінець на п’ятому місці знаходиться Німеччина (з 14,1 процентами).
Для нас, угорців, як і для всіх національностей, які в ті часи жили в монархії, важливе те, що в 1901-1910 роках найбільше переселенців з Європи до США виїхало з Австро-Угорської монархії (23,8 процентів). На другому місці була Італія (22,7 процентів), на третьому – Росія (17,8 процентів); нагадаємо, що поділ раніше домінуючої Великобританії був лише 9,6 процентів, а Німецької імперії – 3,8 процентів.
…
З трьох хвиль переселення між 1815-1914 рр. найбільшою була хвиля переселенців між 1890-1914 рр. Якщо з 1820 до 1860 рр. всіх переселенців було 4,777.000, а в 1860-1890 роках кількість переселенців становила в круглих цифрах 10,000.000, то в роках 1890-1913 досягла цифри 15,000.000 чоловік. Отже, коли маємо на увазі те, що в цьому періоді за кількістю переселенців на першому місці стояла Австро-Угорська монархія, то мимоволі погодимось з важливістю дослідження історії переселенців у тих роках.З трьох хвиль переселення між 1815-1914 рр. найбільшою була хвиля переселенців між 1890-1914 рр. Якщо з 1820 до 1860 рр. всіх переселенців було 4,777.000, а в 1860-1890 роках кількість переселенців становила в круглих цифрах 10,000.000, то в роках 1890-1913 досягла цифри 15,000.000 чоловік. Отже, коли маємо на увазі те, що в цьому періоді за кількістю переселенців на першому місці стояла Австро-Угорська монархія, то мимоволі погодимось з важливістю дослідження історії переселенців у тих роках.
Переселенці з Угорщини на переломі століть належали до найзвичайнішої і найбіднішої верстви. Не випадково, що, – як того часу писав у своїй згаданій книзі Гегедюш Лорант, – в США термін «угорець» або «угорський» (хоч це відносилось і до інших східноєвропейців) був рівнозначним терміну «нещасний», «брудний», «немитий» і т. д. Д-р Густав Тірінг у своїй статті «Угорські переселенці в Америці» згадує також, що з-поміж усіх переселенців угорські переселенці приносять із собою найменше грошей. Наприклад, в Нью-Йорку в першій половині 1892 р. на Одного угорця припадало пересічно не більше, ніж 11,42 доларів, тоді як на французів припадало 56 доларів, на німців 35 доларів, на британців 26 доларів. Зокрема цікавою була б студія про те, яку роль грали в американських умовах угорські переселенці зі своїми примітивними вимогами зарплати в історії американського робітничого і профспілкового руху. З оглядом на характер тогочасної багатонаціональної Угор-щини цікаво було б перевірити поділ переселенців не з угорською рідною мовою в загальній кількості переселенців з Угорщини в США.
З попереднього коротко стільки: кінцем XIX століття в суспільно-господарському розвитку національностей Угорщини закарпатські українці займають останнє місце. Мала кількість їхнього населення, а внаслідок суспільно-господарського відставання значно слабкий й їхній рух національного відродження. В XIX ст. майже виключно з аграрного населення складається закарпатоукраїнська суспільність, від мас відірвано розвивається аж до перелому століть й більшістю греко-католицьким священством репрезентований т. зв. національний рух з своїми аж занадто спрощеними проблемами: центральним питанням була літературна мова та церковна літургія, з якими пов’язані питання кирилики та церковна література й церковна автономія. В 50–60 роках головним напрямком руху стає русофільство, тобто домагання того, щоб російську літературну мову перейняти для закарпатців. Представники цього руху вважають себе росіянами. Після вирівняння (1867) русофільський напрям поступово стає слабкішим. В 90-х роках вже тільки кілька прихильників тримається принципіально цього руху: Стефан Сильвай (1858–1904) Євген Фенцик (1844-1903), Дмитрій Гебей та інші. Новий розквіт русофільського напряму оживає аж в 1920 році вже в межах Чехословацької Республіки. Супровідним явищем русофільства є маскована схизма.
Від 1870 років появляються вже асимілювані інтелектуали з рядів закарпатоукраїнців, котрі в 1890 роках голосяться вже за «греко-католицьких мадьярів». Цей напрям підтримує, зокрема закарпатоукраїнська інтелігенція, яка живе в Будапешті. Окремо слід розглядати захоплення в лоні греко-католицької церкви мадьярською мовою в літургів, яке з середини 1890 року здобуває все більше прихильників. Поруч з Євгеном Сабовим, членом палати магнатів, який веде організування суспільності, визначну роль відіграли ліберали: адвокат Пастел Єні та д-р Рабар Ендре, заступник окружного начальника.Рівночасно з середини 1890 року голоситься до життя в колах закарпатської української інтелігенції й українська ідея. Головним представником цього напряму є вчений історик Юрій Жаткович (1855-1926).
До нього приєднуються з молодшого покоління Гіядор Стрипський (1875-1946) та з великими амбіціями крокуючий священик Августин Волошин (1874-?). Юрій Жаткович у цих роках не одноразово висказує свій погляд на єдність розділеного малоруського (українського) народу та його мови. (Див., наприклад: «Budapesti Szemle», 1895. – С. 81.) Гіядор Стрипський подібно до того, як і Августин Волошин, у своїх творах доходять до висновків: «Чи не можна б нам – русинам бути з іншими русинами в одній душевній єдності без шкоди для мадьярів?» – пише в 1897 р. в газеті «Kelet» (22, 29 квітня, 6 травня) в своїй дискусійній статті «За мову русинів» Гіядор Стрипський. Августин Волошин в статті «Галицькі русини в нас» («Kelet», 25. VIII. 1898 p.), бачачи їхню національну свідомість, пропонує: «Виховуймо таку душевну інтелігенцію й тоді відвідини галицьких братів будуть насінням, посіяним в добрий ґрунт!» і т. д. Треба підкреслити, що якраз у той час, за галицьким зразком виникають в Марамороші кооперативи та поширюється ідея читалень галицьких українців.
…
Про Е. Егана згадаємо хіба стільки, що народився 1851 р. в Чакторні. Батько його був за походженням шотландець. Студіював в Сомбатгелю, опісля на Високій економічній школі в Галле та у Відні, де вимчав аграрне право. Довго практично застосовував свої теоретичні знання на їхньому маєтку в Чехії, потім в Німеччині, Австрії, в північній Італії і в Англії. Пізніше дістав запрошення до Пруссії, де працював три роки, до смерті свого батька. Тоді повернув додому в Угорщину і управляв родинним маєтком. В 1883–1890 рр. був на службі Міністерства сільського господарства на посаді державного доглядача молочної продукції. Відомий спе-ціаліст – Е. Еган – від 1886 р. публікує кілька фахових праць. Після порад Егана з міністром Дарані Ігнацом, які відбулись між 3 жовтнем та 2 листопадом, Еган 5 листопада виїжджає в Березьку жупу.
25 січня 1898 p., вже здає докладний звіт, в якому висловлює свої враження та накреслює свої уяви. 1898 р. почала діяти Еганом керована т. зв. «руська акція».На запитання – чи припинила ця акція переселення закарпатських українців, відповідь звучить: Ні! Навпаки, можна додати, що в секретному звіті Егана від 25 січня 1898 р. навіть не згадується про потрібні і швидко діючі заходи припинення переселення.
Еган підтримував план довгочасової, повільної й помірної господарської еволюції, який, коли б здійснився, – зі Свалявського округу Березької жупи поширився і на ціле Закарпаття. Але позитивні зміни вже в першому окрузі української області вважає дуже повільними: «можна передбачати, що в цьому окрузі ні назовні, ні становище відносин тут згадуваного сільського господарства протягом короткого часу не зміняться», – писав він. «Без сумніву, що ще протягом цілих десятиріч тутешнє населення буде на тому самому низькому рівні…», –читаємо далі. Те, що головною метою акції не було припинення переселення, це доказують і тодішні статистичні дані.Як видно з наведеного, вже з-поміж поодиноких національностей не закарпатоукраїнеьке переселення було релятивно найбільшим і ні з Закарпаття, ні з Березької жупи не рекрутувалось найбільше переселенців. В той час осередком переселенців була Ужанська жупа.
Отже, що інспірувало міністерство сільського господартва, за Едуардом Еганом, коли в Свалявському окрузі все ж розпочато «руську акцію»?
Про це подає інформації секретний звіт Е. Егана від 25 січня 1898 р. міністру Дарані Ігнацу, в якому для виправдання і для попередження бажав послужити в питанні «Найважливіших майбутніх проблем тисячолітнього існування Угорщини». А це дві проблеми: національне і соціальне питання, – говорить Еган.Секретний звіт у чотирьох пунктах розводить коло першої проблеми:
1. «Нас, угорців, кількісно менше, ніж чужих національностей».
2. «Вважаю небезпечним той факт, що поодинокі націо-нальності географічно, в закритих національних областях, живуть від угорців віддалено».
3. «Дуже неприхильним можна вважати, – пише він, – що чужі національності спираються безпосередньо на племінно споріднені народи поза нашими кордонами й так … разом з подвоєною силою проводять боротьбу за автономію свого спільного майбутнього».
4. Нарешті, вказує на те, що, на його думку, замість того, щоб yгорська панівна мова перемагала, міряючи історичним мірилом, можна констатувати, що вона поступається перед мовами чужих національностей.
У цих своїх поясненнях Еган однаково згадує проблеми словаків, німців, румунів і закарпатських українців і підкреслює: «Отже, коли правда, що нашим першочерговим політичним завданням повинно бути придбання всіх чужонаціональних треба для угорської культури, тоді той важливий ключ розв’язання національних питань румунів, словаків і закарпатських українців знаходиться в руках Вашої Ексцеленції (Дарані Ігнаца)».
Перед початком «руської акції» Еган цікавився і закарпатоукраїнським національним питанням. «Чи для себе виховаємо цей народ, коли дійсно вдасться нам їх визволити з сучасного жалюгідного становища. Maю на увазі руське походження цього народу», – пише він, – й довго роздумує над русофільством інтелігенції та її рухом у майбутньому. Важливим і негайним вважає потребу, щоб його було інформовано і про український напрям. «Щоб було в цьому питанні ясно, вже в листопаді, два тижні перед офіціальним початком моєї діяльності, ніби в особистих справах поїхав до Галичини. Там відвідав живучих моїх друзів-поміщиків і на одному полюванні, влаштованому на мою почесть, я познайомився з кількома вождями тамтешніх русинів.
Так, без того, щоб присутні знали, з ким мають до діла, чому цікавлюся їхніми проблемами, я довідався про те, що тих 2,5 мільйона русинів, які живуть у, Галичині, з’єднанні з 0,75 мільйонами, які живуть у Буковині й майже з 16 мільйонами, які живуть у Басарабії, на Поділлю і на Україні, дійсно прямують до певної автономії. Що більше, декотрі так перебільшували, що й про окрему свою руську державу мріяли».
Еган з задоволенням констатував, що поки що немає українського політичного руху між закарпатськими українцями. (Український напрям тільки пізніше, під час І світової війни, потім у роках 1918–1919 набирає політичного змісту і форми). Тому він запропонував: «На мою думку, треба використати сприятливу для нас ситуацію, щоб цю національність зовсім і назавжди придбати й повністю змадьяризувати». «Коли держава, маючи на думці важливість цього питання так з точки зору господарського, як і з політичного значення, приступить до ініціативи епохального значення для цієї області, неможливо щоб народ цієї області, коли переконається в щирому прояві державної власті, не полюбив батьківщину і всією душею не став угорським. Для вищеназваної акції ситуація в кожному огляді дуже сприятлива для нас».
* * *
Повний текст статті читайте у книзі Віднайдення Пряшівської Русі-України