Назустріч 20-літтю “Ґражди”. Крок за кроком. І.

“Свято наближається!” – сказано у відомому рекламному ролику. У нашому випадку, правда, до нього ще цілих п’ять місяців. Час, отже, терпить. Тож почнемо поволі-воленьки…

Передісторія. 1983-1993

Коріння, звична річ, сягає сивої давнини. Ще принаймні одне десятиліття можна собі приплюсувати. А саме – року десь 1983-го, уже маючи в кишені диплом філолога, спромігся я на 16-міліметрову кінокамеру «Красногорськ-3» (профінансовано дружиною з “виручки” за “Шоровий танець”, або ж “Меньосонь”) та друкарську машинку “Ортех”.

І хоч думав більше про кіно, все ж випустив у світ першу самвидавну поетичну збірку “Дні” (ачей у трьох примірниках!). Збірка згодом була “перевидана” у київському видавництві ЦК ВЛКСМУ “Молодь” (редакторів змінилося за той час кілька, і вибудовується такий ряд: Микола Рябчук (посередник), Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Олександр Бригинець). Тим часом я набував досвіду роботи з видавництвом, а на момент виходу збірки вже й сам працював у “Карпатах” – державному видавництві (інакших тоді не було), що опікувалося закарпатською, івано-франківською та чернівецькою літературно-мистецькою, науково-освітньою та партійно-господарською братією (прийнятий на посаду коректора за протекцією Петра Часта).

Петро Часто, Леонід Годований, Дмитро Федака – висококласні видавничі редактори, інтелектуали-«підпільники», яким я дуже й дуже багато чим завдячую. І, звичайно, Петрові Скунцю, Іванові Чендею, Олексі Мишаничу – людям, що добре знали видавничу «кухню» й мене на ній причастили. Саме Олекса Мишанич на зісіданні редакційної ради наполяг на тому, щоб книгою прози Юрія Станинця започаткувати нову видавничу серію «Народна бібліотека», і щоб я виступав у цьому проекті не лише як редактор-упорядник-коментатор, але і як автор передмови. Вишколював він мене і в процесі видання «Творів» Василя Ґренджі-Донського. Маючи таких патронів, почувався я досить упевнено, накреслював серйозні творчі плани, домагався їх включення у плани видавничі (що було не так просто) і щось із того виходило.

Отже:

Станинець Юрій Іванович.

Юра Чорний: Повість, оповідання / Упоряд., вст. ст., приміт., словник І. М. Ребрика; Худож. Н. С. Пономаренко. – Ужгород: Карпати, 1991. – 258 с.

ISBN 5-7757-0433-9.

Ім’я Юрія Івановича Станинця (нар. 1906 р.) сьо­годні маловідоме читачеві. Він творив у 20-30-і та на початку 40-х років. Його твори – со­ці­аль­но злобо­денні, художньо довершені. За ра­дян­­ських часів окремою книгою виходять впер­ше.

Гренджа-Донський В. С.
Твори / Редкол.: В. І. Данканич, П. К. Доб­рян­ський, К. Г. Зозуляк та ін.; упоряд., вступ. ст. та приміт. О. В. Мишанича; редактор І. Ре­б­рик. – Ужгород: Карпати, 1991. – 605 с, іл., пор­тр. (Б-ка «Карпати»).

ISBN 5-7757-0240-9

Найповніше за радянських часів видання за­бутого ук­раїнського письменника – поета, про­заїка, драматурга. Василь Степанович Грен­джа-Дон­ський – зачинатель і основоположник нової ук­раїнської літератури на Закарпатті. Він пер­шим розпо­чав писати твори українською літе­ра­тур­ною мовою, першим в художній літературі краю широко пропагував ідею возз’єд­нання ук­ра­їнських земель.

Скунць Петро Миколайович.
Спитай себе: Поезії /Художнє оформлення На­дії Пономаренко; редактор Іван Ребрик. – Уж­го­род: Карпати, 1992. — 206 с: іл.

ISBN 5-7757-0370-7

Нову збірку відомого українського поета із За­карпаття склали поема «Розп­’яття», від­дру­ко­ва­ний тираж якої бу­ло пущено під ніж 1971 ро­ку, прозово-поетичне есе «Відпустка у природу, або На пошуки себе самого» та вірші різних літ як гостро-соціального, так і притишено-філо­соф­сь­кого та ліричного звучання.

Федак Василь Васильвич.
Закарпаття у спортивному вимірі /Літе­ра­турний запис та редакція Івана Ребрика; ху­дож­нє оформлення Золтана Піцура. – Ужгород: Кар­пати, 1993 [тираж – 1994]. – 148 с.: 32 л. іл.

ISBN-5-7757-0I99-2

У книзі підсумовано шістдесятирічну діяль­ність автора на терені куль­тур­но-спорітивного ру­ху Закарпаття. Багате фактографічно і ши­ро­ко ілю­стро­ван­е видання розкриває перед чи­та­чем історію станов­лення та розвитку різ­них ви­дів спорту упродовж двох останніх сто­літь.

Видання здійснене на замовлення та кошти За­карпатської обласної ради спор­тивного това­рист­ва профспілок «Україна». (Голова Владислав Куш­нірчук).

Робота над повищими виданнями дарувала можливість тіснішого спілкування з авторами. Цьому ціни нема. До речі, тут починалася моя Карпатська Україна. Ґренджа-Донський (Олекса Мишанич), Станинець, Федак давали те, чого на той час ніде не можна було вичитати.

А ще – осягнення процесу матеріалізації ідеї. О, тут я мушу завдячити Леонідові Годованому й Наталці Яремчук, Віталію Томашевському, Михайлині Черкашиній, Іванові Гриценку, художникам Миколі Дем’яну й Надії Пономаренко і т. д., і т. д.

У тематичному плані видавництва “Карпати” появилися “мої” позиції: Петро Мідянка “Осередок”, Василь Горват “Великий похід”, Сергій Степа “Не сьогодні…”, Лідія Повх “Біла хатка на горбку”. Усі прорецензовані – відповідно Миколою Рябчуком, Олександром Тесленком, Григорієм Штонем та Іваном Малковичем. Була ще проза Джека Лондона у перекладі Юрія Ажнюка, якій, на відміну від решти, пощастило побачити світ у серії “Шкільна бібліотека”. Але…

Коли вже можна було формувати нормальні видавничі плани, почалися великі проблеми: дифіцит, інфляція, банкрутства тощо.

А разом з тим – настав час приватної ініціативи. Книжку можна видати поза державним видавництвом або ж і в ньому за приватні кошти. Почали з малого: викупили “серединку” “Карпатського краю” й опублікували маленьку антологію поезії русинів-українців Войводини (Югославія), а через світлої пам’яті Володимира Малеша у його приватній фірмі “Ріка” – книжечку спогадів Франтішека Тіхого про Ужгород початку століття, якою започаткували серію “До джерел”:

Факля на витре: Мала поетична антологія ру­синів у Югославії /Упорядкування та пе­ред­мо­ва Л. Белея та І. Ребрика; на замовлення куль­ту­рологічного осередку (Л. Белей, В. Горват, П. Мі­дянка, І. Ребрик, П. Ходанич) м. Ужгород. – По­личка «Карпатського краю» (вкладка до га­зети), 1991. – 4 с.

До антології увійшли поезії Г. Костельника, М. Ковача, М. Стрибера, Г. Надя, М. М. Кочиша, М. Колошняї, Д. Латяка, Д. Папгаргаї, Ю. Та­ма­ша, М. Рамача, Н. Канюх, Н. Дудаш, В. Га­рян­с­кі, Н. Ляхович, М. Шанти, З. Няраді.

Тіхий Франтішек
Ужгород 1923: Спогади /Переклад з чеської Ла­риси Мольнар; передмова Любомира Белея; ре­дактор Іван Ребрик. – Серія «До джерел» – Ч. 1. – Ужгород: Фірма «Ріка», 1992. – 48 с.

«Ужгород 1923» – досі невідома праця Ф. Ті­хо­го. Її зберігає в рукописі визначний бра­ти­слав­сь­кий україніст Михайло Мольнар, на прохання яко­го Ф. Тіхий і написав ці спогади незадовго до смер­ті. Опублікувати їх планувалося в одному з то­мів «Наукового збірника Музею української куль­тури у Свиднику». Однак, після віроломного при­душення празької весни про публікацію годі бу­л­о думати.

Далі – більше. До нас поверталася наша минувшина. Вона без перебільшення штовхала до Чину. Зореслав, Ірлявський, Колос, Ґренджа-Донський, Станинець, Потушняк… Маланюк, Самчук, Олесь, Ольжич, Теліга, Гординський, Пачовський… Бірчак, Шандор, Пап-Пугач, Химинець… Довгович, Духнович, Базилович, Лучкай…

Упорядкована й підготована до друку антологія поезії “Моя Карпатська Україно…” мала вийти у видавництві “Карпати”. Справа затягалася, виникали нові й нові неподоланні перешкоди. В одній з розмов з о. Іваном Марґітичем я згадав про це. При згадці Зореслава владика надзвичайно пожвавився й поринув у спогади. Це ж його вихователь з духовної семінарії. З пам’яті декламував “Ні, не Москва, не Лєнінґрад, ні – не совєт, а Україна…”. Наша бесіда відбувалася вдома у єпископа в суботу, а вже в понеділок він з відповідною сумою грошей був у мене в редакційному кабінеті. Вірники села протягом неділі зібрали кошти на видання.

І ті кошти на малому не зникли у видавничій прірві. Може десь через місяць я відчув таку небезпеку й заледве видобув людські гроші з видавничої казни. Я не знаю, наскільки цей сюжет писався відповідними службами, лише в той час вони ще досить чіпко “патронували” становлення “молодої й незалежної”. Таким чином антологія побачила світ в МП “Бокор” при друкарні “Закарпаття” і стала справжньою подією.

Щось нового з нами все ж творилося. Молодий депутат Верховної ради України підприємець Віктор Бедь заснував юридично-виробничо-торговельну фірму “Срібна Земля”. До її назви якоюсь мірою причетний і я. Поставала однойменна газета, яку творили кращі з кращих молоді закарпатські журналісти: Василь Ільницький, Віталій Ящищак, Василь Комарницький, Олесь Ладижець, Олег Диба і дальші, створювався видавничий відділ, ніби під мене. Я звільнився з “Карпат” і перейшов у “Срібну землю”, вірячи, що це “земля обіцяна” українського державотворення.

Моя Карпатська Україно: Поетична ан­то­ло­гія / Упорядкування та післяслово Івана Реб­ри­ка. – Ужгород: МП «Бокор», 1992. – 210 с.

ISBN 5-87116-006-9

Незгасній і незгасимій пам’яті щасливих і тра­­гічних днів Вознесіння національного духу на Карпатській Україні в роках 1938-1939, світлій па­м’яті національного подвижника і народного про­відника Президента Карпатської України о. Ав­густина Волошина, довічній славі творців і обо­рон­ців Карпатської України, трагічно полег­лим, усопшим і сущим патріотам України із щи­рими мо­литвами та доземним поклоном на січови­ць­ких могилах присвячується це видання, здій­сне­не на замовлення і кошти греко-католицької гро­ма­ди села Боржавського та єпископа Івана Мар­ґі­тича.

В антології представлена поезія Юлія Бор­шо­ша-Кум’ятського, Святослава Гординського, Ва­силя Ґренджі-Донського, Зореслава (С. Са­бо­ла), Івана Ірлявського (І. Рошка), Івана Колоса (І. Ко­шана), Федора Моґіша, Олега Ольжича (Олега Кан­диби), Олександра Олеся (Олександра Кан­ди­би), Василя Пачовського, Олени Теліги та Спи­ри­до­на Черкасенка

Ґренджа-Донська Зірка
«Ми є лишень короткі епізоди…»: Життя і твор­чість Василя Ґренджі-Донського / Головний і відповідальний редактор Іван Ребрик. – Серія «До джерел». – Ч. 3. – Ужгород: ЮВТФ «Срібна Зем­ля», 1993. – 88 с.

Те, що зробив Ґренджа-Донський як пись­мен­­­ник на Закарпатті, назавжди залишиться не­від’­ємною частиною культурного надбання за­кар­патських українців. Ім’я Ґренджі-Донського так само нерозривно пов’язане з історією но­віт­ньої української літератури на Закарпатті, як ім’я Івана Котляревського з початками новітньої ук­раїнської літератури в центральних та східних об­ластях України, Маркіяна Шаш­ке­ви­ча – в Га­ли­чині, Юрія Федьковича – на Бу­ко­вині. Автор до­слідження життєвого і творчого шляху Василя Ґрен­джі-Донського – дочка письменника Зірка, яка проживає у США. В останнє десятиліття її зусиллями здійснено дванадцятитомне видання творчої спадщини батька (Видання Карпатського Союзу, Вашінгтон, 1981-1992), готується тринад­цятий том. Пропонована праця вводить читача у склад­ний і багатогранний світ неспокійної творчої натури, невтомого на­ціо­наль­но-культурного по­движника. Мовно-стилістичні особливості автор­ського ори­гіналу збережено.

Дорошенко Дмитро
Угорська Україна /Передмова Любомира Бе­лея; художнє оформлення Бог­дана Тома­шев­сь­ко­го, редактор Іван Ребрик. – Серія «До джерел». – Ужгород: «Сріб­на Земля», 1992. – 60 с.

Історична праця Дмитра Дорошенка займає особ­ливе місце не тільки в науковій спадщині вче­ного, але і в українській історіографії. Це од­не із перших ґрунтовних досліджень історичної долі закарпатських українців від найдавніших ча­­сів до 1919 року.

Невідомий Олександр Духнович.
Ю. Ба­ча. Шлях Олек­сан­д­ра Духновича; Д. Да­ни­люк. «Затаїти правду не сміючи…» / Головний і відповідальний редактор Іван Ребрик. – Серія «До джерел». – Ч.4. – Ужгород: ЮВТФ «Срібна Зем­ля», 1993. – 60 с.

Пропоновані праці покликані розкрити перед чи­тачем ма­ло або і зовсім невідомі сторінки діяль­ності Олександра Духновича (1803-1865). Серед тих, хто в поті чола трудився на ниві на­ціонально-культурного відродження, будив на­ціо­нальну свідомість закарпатських русинів-ук­раїн­ців, плекав ідею слов’янської єдності, могут­ньою постаттю возвеличується ім’я Олександра Дух­новича (1803-1865). Пропоновані праці ві­до­мо­го українського письменника і вченого з Пряшева Юрія Бачі та ужгородського історика Дмитра Да­ни­люка покликані розкрити перед читачем мало або і зовсім невідомі сторінки діяльності Будителя.

Ще одне важливе видання побачило світ у “Срібній землі” за моєї участі. Це книга літературознавчих праць Олекси Мишанича “Карпати нас не розлучать”.

Мишанич Олекса Васильович
Карпати нас не розлучать: Літературно-кри­тич­ні статті і дослідження /Головний і від­по­ві­даль­ний редактор Іван Ребрик; художнє офор­м­лен­ня Миколи Дем’яна. – Серія «До джерел». – Ч. 5. – ЮВТФ «Срібна Зем­ля», 1993. – 284 с.

До книжки увійшли літературно-критичні на­риси, статті і виступи на наукових кон­фе­рен­ці­ях відомого літературознавця, лауреата Дер­жав­ної премії Ук­раїни Ім.Т.Г.Шевченка, доктора фі­лологічних наук О.Мишанича. У них висвіт­лю­єть­ся процес станов­лення нової української лі­те­ра­тури па Закарпатті, акцентується її загально­ук­раїнський контекст. Автор гостро полемізує з ідео­логією новітнього «карпаторусинства», по­ка­зує її наукову неспроможність і анти­історичний ха­рактер.

На час виходу цієї книги ми з братом Михайлом працювали над статутом Малого приватного підприємства “Ґражда”. Було літо 1993 року…

Джерело: Закарпаття онлайн

*