– Пане Романе, знаю, що свого часу Ви також займалися етнографією, тобто є обізнаним у цій науці. Ваша думка про презентоване видання?
– Так, дійсно, я мав кілька праць з етнографії. Для початку хочеться відзначити, що книга Михайла Тиводара – це якісне видання. Сьогодні спеціалістів, які б відповідали рівню професора Тиводара, є дуже мало. Тішить те, що науковець підвів підсумок свого життєвого і творчого шляху. Опублікована праця є результатом наполегливої 50-річної праці. Цікавитися етнографією Михайло Петрович почав ще будучи студентом, згодом продовжив дослідження, коли став викладачем, керівником щорічної етнографічної студентської практики. До речі, в одній з таких експедицій побував і я. Під керівництвом Тиводара я написав свою першу наукову статтю “Весняний народний календар у с. Хижа Виноградівського району”.
– Щодо самого змісту книги. Чи маєте якісь зауваження?
– Спосіб викладу матеріалу є дуже цікавим і професійним. Є нюанси з приводу поділу праці на розділи та стосовно певних етнографічних моментів. Йдеться про ті місця книги, де розповідається про етнічну історію закарпатців, або ж тлумачення народних обрядів, чи різновиди матеріальної культури. Але ці дискусії треба вести на професійному, кваліфікованому рівні. Загалом же, Закарпаття давно відчувало потребу в такій книжці. До прикладу, в невеликій Чернівецькій області подібне видання вже вийшло – це “Етнографія Буковини” в трьох томах. Та сама ситуація і в інших регіонах. Тож дуже приємно, що на Закарпатті, хоч із запізненням, але все одно вийшла ця праця.
* * *
– Пане Сергію, яким є Ваше враження від презентованої книги?
– Це є перше подібне видання в історії Закарпаття, хоча наукові студії ведуться вже тривалий час. Але підсумовуючої праці, в якій усе було б зібрано, науково класифіковано, детально розглянуто, звісно, не було. Тому, безумовно, це унікальна подія. В книзі вміщений і величезний фактичний матеріал, і наукових трактувань та обґрунтувань достатньо. Мені, особисто, жаль, що коли я вчився, такого підручника (бо книга може слугувати і підручником) не було. Гарно, що праця врешті з’явилася, ми давно її чекали.
На завершення хочеться додати, що праця Михайла Тиводара є історико-етнографічним нарисом. Це перша спроба. Це тільки нарис. Не дивно, що деякі аспекти народно-традиційної культури не ввійшли до неї, оскільки ще не є добре вивченими. Власне, і сам автор на презентації висловив сподівання, що колись видання буде допрацьоване новим поколінням закарпатських етнографів, більшість з яких є учнями професора. Особисто мене тішить, що ще одна мрія вченого здійснилася, а разом з тим і мрія багатьох закарпатців. І доки в нашому краї будуть такі світила, доти й ми зможемо стверджувати, що на Закарпатті ще жевріє справжня наука.