Пам’яті о. Юрія Станинця

11/04/2017

Юрій Станинець

Юрій Станинець

Сьогодні – пропам’ятний день о. Юрія Івановича Станинця (5 вересня 1906 – 11 квітня 1994) – закарпатського письменника і греко-католицького священика, відлученого в радянські часи від літературного життя через свої переконання.

о. Станинець – автор роману «Сусіди», повістей «Червона йонатаночка» та «Юра Чорний», численних оповідань, новел, публіцистичних статей, теологічних розвідок, спогадів, перевиданих та опублікованих вперше у видавництві «Ґражда».

З Петром Скунцем у Станинця в Горонді ми побували всього один раз, та знали вони один про одного задовго до того, а ця зустріч для обох була жаданою і стала незабутньою. На Станинцевому примірнику Скунцевої «Розрив-трави», придбаної і відчитаної ще в березні 1980 р., автор зробив запис:

«Юрію Івановичу Станинцю, – шкода, що так пізно з Вами зустрілися, шкода, що так мало змогли Ви відкритися людям – час був до Вас жорстоким, а Ви до нього добрим. Нехай усе-таки справедливість усміхнеться Вам хоч тепер. 16.1.1988. Автор (підпис). с. Горонда».

Зі свого боку о. Юрій Станинець подарував Скунцеві свого «Юру Чорного».

«На честь його дев’яностоліття, яке відзначаємо без нього» (1996), Петро Миколайович написав:

ЮРІЙ СТАНИНЕЦЬ

Чогось чекаємо, чогось шукаємо,
будь-ким буваючи, людьми – ніяк.
Ті стали левами, а ті – шакалами,
а ті – подобою трудяг-коняк.
І хто зостанеться? І що зостанеться?
Але це загадка не для ума…
Уже здавалося – немає Станинця…
Кого не знаємо – того нема.
Бо все ділилося і роздавалося,
і кат чеснішим був, як спекулянт.
І вже здавалося, і вже здавалося –
в конторах ділиться і сам талант.
А що зостанеться? А хто зостанеться?
Над цим задуматись нема кому,
бо той із ленінця, а той зі сталінця,
а той просовує в чини куму.
А що зостанеться? А хто зостанеться?
Мчимось у марево, забувши страх,
а є ж у кожного остання станція,
котрої Станинець уже досяг.
І над брутальністю, і над культурою
піднявся духом він – свобода з ним.
А ми лишаємось із Чорним Юрою
вітчизну жебрати на втіху злим.
А як він витримав? А так він витримав
прожити з гідністю на цій землі,
що знав між лютими, що знав між хитрими:
півсвіту нашого завжди у злі.
Приємно чутися судьби пещеником,
коли сильніший ти за рідний край.
А він у пеклі був, ходив священиком
серед безбожників, що вкрали рай.
За них молився він. Та чи замолено
гріхи пекельників? – там блуд і кров.
Та й сам був грішником. Той гріх дозволено.
Він Богом насланий. Той гріх – любов.
О, Юро Станинцю, ми постарілися,
а там, де ти тепер, ? там юні всі.
Чи з Миколаєю Божук ви стрілися?
чи всі зустрінемось на небесі?
Чи відшукаємо, чого шукаємо
в житті жорстокому, де зроду ми
бували левами, були й шакалами,
були й коняками, та не людьми.
А що зостанеться? А хто зостанеться?
Чи правда змовчана? Чи зле письмо?..
Уже здавалося – немає Станинця…
Тепер не знаємо, чи ми єсьмо.

No Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Яндекс.Метрика