І редактор, і духовний побратим

18/11/2016

Леонід Годований

Леонід Годований

Трапляється, Всевишній винагороджує стрічею з людьми, яким судилося зіграти в нашому житті особливу роль. Роль друга, або ж, як писав незабутній Василь Симоненко, “по духу брата”. Саме ним – духовним побратимом-однодумцем, старшим колегою-наставником, вірним у великому і малому, був для мене редактор-книговидавець Леонід Дмитрович Годований. 19 листопада 2016 р. йому б виповнилося б славних вісімдесят.

Проте доля розпорядилася по-іншому: відійшов у вічність 28 січня ц.р. Нагадую краянам про цей сумний ювілей, щоб ще раз вклонитись світлій пам’яті людини, яка залишила яскравий слід в історії вітчизняного книговидання, піднесла книгу, особливо туристично-краєзнавчого спрямування, на високий не лишень змістовий, але й мистецький рівень. Зрештою, про людські якості, високий професіоналізм Л.Д. Годованого, його особливе художнє чуття детально йдеться в автобіографічному нарисі моєї книги «Митець з гуцульського Парижа».

Ось короткий витяг з нього:

“…Окремо хочу сказати про співпрацю з одним із старших колег, професіоналом своєї справи, редактором туристичної та краєзнавчої літератури “Карпат” — Леонідом Дмитровичем Годованим. За весь період співпраці у “Карпатах” і поза ними (а це понад тридцять років), ми жодного разу не конфліктували, зате було безліч суперечок, коли змагалися творчі аргументи стосовно підготовки видань. Він завжди вникає не тільки в текстову частину книги, але вміє толерантно запропонувати своє бачення дизайну, над яким працював я. Він має художнє чуття і є першим моїм критиком та порадником. А його коронне питаннячко “А тепер, Миколо, — “вопрос на засипку…” означало і його захоплення, і зауваження, і власні сумніви стосовно окремих прийомів дизайну, а взагалі — наступне допрацювання лише на користь художньому оформленню.

Навчився я у нього і редакторськиих азів. До прикладу, робота над фотокнигою “Іду Карпатами”. Первісний — чорно-білий — варіант видання формував насамперед автор Т. Гасич та я, як художній редактор і автор макета… Аби осучаснити дизайн теперішньої фотокниги, збагатити її візуальний зміст вирішили додати кольорові ілюстрації, які б за змістом були близькими до чорно-білих побратимів…

…Без співпраці з ним нереально було створити дизайн фотокниги саме такого рівня. Було напрацьовано в цілому понад 600 варіантів розгортів, з яких мені Л. Годований допоміг відібрати найоптимальніші 172 розгорти для книги…

І ще одне цікаве спостереження. Вибір варіантів кожного з нас у більшості випадків співпадав майже на 99 відсотків. Працювати з паном Леонідом — неабияке задоволення. Ми розуміємося з півслова. Я тільки відкрию вуста, аби виголосити перші слова своєї сентенції, як він зупиняє мене: “Ну, Миколо, ти знову мене випередив… Саме так про це подумав…”. Не менше разів траплялися випадки, коли я “прочитував” думки старшого колеги.

І це тільки окремі деталі моєї багаторічної співпраці з Леонідом Дмитровичем. Без його плідної допомоги не було б багатьох цікавих — уже виданих і напрацьованих на майбутнє видань, художнє оформлення до яких випало створювати саме мені. Навіть і книги “Митець з гуцульського Парижа…” не було б…”

До написаного вище додам тільки, що «екзотична», як вважає дехто, назва мого творіння має власну передісторію. Спочатку стаття Леоніда Годованого (про мене) “Митець з гуцульського Парижа” побачила світ в історико-культурно-краєзнавчому часописі “Ґражда” суспільно-культурного товариства “Гуцульщина” у Львові (6, 2007), а згодом у всеукраїнському екологічному журналі “Зелені Карпати” (1-2, 2008).

При формулюванні назви Леонід Дмитрович відштовхувався від крилатого вислову відомого громадсько-політичного діяча Закарпаття, уродженця Гуцульщини Степана Клочурака “…Рахів – гуцульський Париж”, опублікованого 1937 р. на сторінках газети «Нова Свобода», а також книги віршів Василя Кухти “Гуцульський Париж” (2007, до якої я зробив художнє оформлення). Саме з легкої руки останнього (був ініціатором і редактором першого видання книги М. Мушинки “Лицар волі” (1995), до якої увійшла і публіцистика С. Клочурака) ця метафора стала яскравим (не тільки гуцульським) брендом…

Твердо переконаний, що звістка, яка ощасливила мене наприкінці березня ц.р., порадувала би і мого духовного побратима, який нечекано відійшов у засвіти: на засіданні експертної ради Закарпатської облдержадміністрації з питання видання творів закарпатських авторів із представлених на розгляд 36 рукописів різних жанрів схвалено до друку за кошти держбюджету 16, в тому числі і книгу Миколи Дем’яна “Митець з гуцульського Парижа”, ініціатором і першим редактором-упорядником якої був незабутній Леонід Дмитрович Годований…

Щира дяка Тобі і вічна пам’ять, мій духовний побратиме!

Микола Дем’ян, Іван Ребрик

*

No Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Яндекс.Метрика