Горват Христина. Мій Амстердам

06/09/2010

Горват Христина Василівна. Мій Амстердам: Поезії / Передмова Олесі Ребрик. – Ужгород: Ґражда, 2010. – 40 с.: іл.

Перша збірка молодої закарпатської поетеси Христини Горват наскрізь пронизана символом міста Амстердам, як уособленням легкої свободи, вільних почуттів і життєвих пошуків.

ББК 84(4УКР-4ЗАК)-5

ISBN 978-966-8924-45-3

Ціна: 10 грн.

Я ПОВІЗ БИ ТЕБЕ В АМСТЕРДАМ

А в Парижі на Сен-Жермен
Звук труби і орган
Мій Париж це сонячний день
Ранок це Амстердам

Юрко Покальчук

До більшості моїх улюблених поетичних збірок не написані передмови. Якщо згадати Мартіна Гайдеґґера, німецького філософа, феноменолога, одного із засновників герменевтики, котрий вважав недоцільним ставити питання про що цей текст (говорячи про поезію), то відсутність передмови здається адекватною. Як правило, від високої поезії залишаються потужні емоції, добрі відчуття та бажання поділитися прочитаними текстами. Саме текстами, а не власними інтерпретаціями на словах. Подібне переслідує мене зараз, коли читаю «Мій Амстердам» Христини Горват. Слова (сказані чи написані) не зможуть передати весь спектр відчутого, засоційованого, «прожитого» тексту, лише окремі рефлексії чи інтерпретації. Скажімо, для мене, перша поезія цієї збірки «Зранку готуєш яєшню…» відразу візуалізувала уривки з «Як я перестав бути письменником» Тараса Прохаська, а саме ті сторінки, де він пише про Богуміла Грабала: «Його талант полягав у вмінні не розділяти щоденне життя і щоденну літературу. Від цього виграла література. Від цього інакшим може ставати життя». Так написав Тарас Прохасько про Богуміла Грабала. Так мені подумалось про Христину Горват і її переживання дня і переживання літератури. От. Але це лише окрема, так би мовити, конотація цього тексту в історії його прочитання.

Не можу втриматися, щоб не навести ще один промовистий приклад множинності індивідуального сприйняття. Своєрідний цикл про Зуяву («Мила дівчинка Зуява…», «Автопортрет Зуяви», «Зуява…», «Зуяво мила дівчинко Зуяво…») аж кричить (в доброму розумінні) фонетичною грою, хоч може сприйматись і як стилізація. Йохан Гайзінга писав про роль гри як загального принципу становлення культури – праця «Homo Ludens» («Людина, що грає»). Звісно, йому не йшлося лише про фонетичну гру, проте, в контексті культурної антропології розглядаються будь-які прояви гри на різних рівнях, в тому числі й мовних. Гайзінга вважав, що «ритмічна чи симетрична організація мови, досягнення бажаного акцентування римою чи асонансом, зумисне приховування смислу – усе це може бути виявами ігрового духу». Проте, глибша спорідненість поезії з грою виявляється у структурі самої творчої уяви. До речі, сам Гайзінга, окрім того, що був теоретиком культури, родом із Нідерландів.

Ну і про Амстердам! У XVII-му столітті, коли місто переживало пік імміграції (оскільки до нього стікалися заробітчани з Німеччини і Франції), був розроблений ретельний план концентричних напівколових каналів, що вели до причалів. Над каналами було споруджено понад сотню мостів – проте нічого з цього – такого рідного і такого властивого для Амстердаму, немає у збірці. Є тюльпани, проте, здається мені, що якби Христині йшлося про Париж, Рим, Пекін чи будь-яке інше культурне ядро, тюльпани все ж би залишились. Ось чому збірка має назву «Мій Амстердам».

І на останок ще раз про роль особистого досвіду у написанні/прочитанні/інтерпретації поезії. У Юрка Покальчука Амстердам – це ранок, у Христини Горват – це літо, місто мрії та її улюблених квітів. А для вас?

Олеся РЕБРИК

Horvat_Amsterdam

[quickshop product=”Горват. Амстердам”]

2 Comments

  • Дмитро Прокопчук 28/10/2010 at 11:37

    097-967-14-94

  • SvPg 17/05/2012 at 23:38

    Що тут ще можна додати ?
    Це прекрасно…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Яндекс.Метрика